і де той вершник
в моховому сідлі на камені,
чому не скаче,
коли ламкий черешок
креше собою об запах сірки
(без жодного натяку на спалах),
а в щільникових склепах
медом забальзамовані
бджолині спогади — липові й ні —
про ще не зарослі тім’ячка
покритонасінних,
й не знати на скільки шарів
має розшаруватися
шмат сухої кори
щоб стати метафорою для вітру
який ішов на ви
а перейшов на ти
погладжуючи напханий часом стовбур
проти годинникової (як той любить),
й вушка передсердь нашорошені
потріскуванням на серцевих частотах
(а ось і натяк),
й моху мох намагається не наснитись
тому що мох
14.09.24
