навіть алмаз
з найтвердіших родовищ
не вийшов би на двобій
до перших подряпин
з уламком рамкового скельця
прилеглого до родинного фото
де чийсь чорно-білий прадід
всміхається від з’яви за кадром
райдуги в калюжі бензину
під час веслування в ній
китовими ребрами
морозивних паличок
затиснутих в дитячих руках
з перебивними тату черепів
від прикладання до шкіри
півсонних бражників
сп’янілих від запаху протомеду
в бджолиному черевці
з харакірі тонкого жала у нім —
мов одною пекучою смертю
одразу для двох —
як буває коли двоголова тінь
розходиться на він і вона
від гільйотини скісного світла
06.05.23
