Червона калина в білому снізі,
Як наречена, що воїна жде.
ЇЇ наречений далеко на сході,
Засніженим полем на позицію йде.
Грона налиті схилились додолу,
І ледь вже торкнулись навіть землі.
А там десь далеко від рідного дому,
Краплі крові гарячі вкрили сніг на землі.
І грона калини і крові краплини,
Що тихо і ніжно торкнулись землі.
Любили найбільше свою Україну,
ЇЇ гори і море, степи і зелені гаї.
Сніг вже засипав руїни і рани,
І навіть калини не видно уже.
А серце дівоче не вірить нікому,
І милого з бою повернення жде.
