Що посієш те і пожнеш.
Всесвіт такий великий... Та він не один. Таких всесвітів дуже багато. Іноді вони дотикаються і тоді може виникнути щось нове, щось живе, щось таке знайоме і щось чого не було раніше...
Що ми бачимо у танцюючих тінях на стіні? Щось чарівне є в роботі плазмової печі. Вона перетворює продукти, які ми збираємо на нашій планеті для потреб Великого Імператора, утворюючи живильне суміш МАНУ. МАНУ споживають вірні космічні піхотинці Імператора, воюючи з страшними силами Хаосу, а також з не менш могутнішими і страшнішими ворогами Імперіуму. Ми ж прості фермери, які живуть на планеті КА-52137. Ми ніколи не бачили військових сил Імперіуму. Хоча іноді старійшини нашого поселення розповідають загадкові історії, іноді вони страшні, а іноді настільки неймовірні, що здається, що це просто вигадки, але хто судив, того і судять - такий закон нашого світу... В одній з таких історій була згадка про нашу планету, що колись давним-давно сили Імперіуму запечатали на нашій планеті якусь первородну силу, яку боявся навіть сам Імператор. Такі історії дуже рідкісні бо представники духовенства можуть жорстоко покарати тих, хто ці історії розповідає. Добре, що старий Су відлюдник і я завжди можу вмовити його розповісти щось таке, чого не знає ніхто. І одного разу Су розповів мені історію, яка назавжди змінила все.
Старий Су був добряк. Для жителів поселення він був дивним. Одне те що він був відлюдником - це вже було дивним. За те, що я водився з Су - мене теж вважали диваком. Старий частенько розповідав про силу сім’ї, про роль людини в суспільстві, про енергію, гармонію, внутрішню силу... Це все було для мене самого незрозумілим бо ми жили не сім’ями, а всі разом, суспільство - я не знаю навіть що це, є просто ми всі і все, мабуть це і є суспільство... Цінності, енергія, внутрішня сила... Мене більше цікавили таємниці космосу, Імперіуму,щось загадкове, як от механікуси і їхня одержимість Богом Машин. Я завжди намагався зрозуміти що це за Бог Машин такий, який, наче не вільний і підкоряється Імперіуму. Механікуси будують наші міста, оперують нас, вирощують, клонують, роблять космопіхоту непереможною силою, кують обладунки, які можуть витримати вогонь нової зірки і це ще не все... Але вони, наче безвільні, наче колись втратили щось своє, якесь своє коріння чи сенс. Як би там не було, тепер вони обслуговують потреби Імперіуму. А ще одного разу я чув історію в якій Су розповідав, що Імператор був, як космопіхотинець, але створений самою Силою. В його тілі було 4 серця, 6 легень, 4 печінки, 4 шлунки, він був більший навіть від космопіхотинця і сильніший за самі сильніші армії... Така сила могла свідчити тільки про одне, що скоро відкриється сила ще сильніша, якій прийдеться протистояти бо нічого не відбувається просто так.
Прогулюючись від старого Су до свойого життє-блока, я завжди думав про всі ці історії. І мене трохи гнітило наскільки ми, люди, прості та мізерні перед такими величними створіннями, як Імператор... Квіти п'янили нектаровим запахом, вітерець ледь- ледь подмухував нан налитими спілими колосками пшениці, а птахи щебетали свої прекрасні пісні і раптом з лісу вийшов величезний лев. Він поглянув у мій бік і накинувся з такою силою, що збив з ніг, почав облизувати моє лице своїм здоровенним язиком... Так я і засинав із своїми тваринами у своєму Раю міркуючи про далекі битви Імперіуму, шкодуючи, що ніколи не стану космопіхотинцем, ніколи не розгадаю таємниць всесвіту... І тоді до мене прийшла думка:
“ Що якщо я знайду силу, щоб бути кращим, бути тим ким я є насправді, бути кимось новим і кимось тим хто вибиратиме свою долю сам...” Ця думка повністю полонила мій розум заглушуючи навіть проповіді духовника, які до цього лунали в моїй голові як сама остання істина, в мені росла жага до знань. Наступного дня, звісно ж після годин щоденної праці на благо Імперіуму, всіх проповідей духовника, я перш за все побіг до Су. І того дня старий Су мені розповів:
“Колись, коли з’явився Імператор, з’явився і Він. Той, хто копіює, підмінює і спокушає, той, хто досліджує і завжди прагне домінувати. Він завжди змагається і прагне перемогти, завжди використовує найменший шанс, щоб знову прорости у цей світ. Це Він створив собі механікусів, оскільки це Він сам собі створив плоть. Він увійшов у пітьму і віднайшов там антиматерію, яка при взаємодії з матерією оскверняє її утворюючи страшні мутації, а з свідомістю робить божевільні викривлення. Хаос і пітьма... Імператор вступив з ним у бій і зумів заточити в пристрій Тор, це щось схоже на яблуко. В цьому пристрої темрява блукає вічність і не може знайти вихід, занурюючись сама в себе і катуючи сама себе. Після цієї битви Імператор створив нас, людей. Подейкують, що ми дуже вразливі до шепоту Хаосу, оскільки Він доторкнувся до самого Імператора під час битви. Але ми, люди - це новий початок і нехай в цьому всесвіті ми найменші і найслабші, можливо в іншому ми будемо сильними. Все минає і це мине... Пам’ятай, друже Снейк-ю, що все нове завжди прагнутимуть знищити... Цей прилад, в якому запечата древня сила, існує, він на нашій планеті під старими копальнями. І хоча Він спить, але зерна посіяні і скоро вони проростуть...”
Так знаю, ім’я Снейк-ю, не таке як Адам-і, Єва-а, Сунь-ї, Фреі-я, Махмуд-джа, Джамал-тен, в них усіх імена означають щось хороше, тільки моє означає - змій, що мешкає в саду. Моїм друзям подобається життя на КА-52137. Адам-і любить сіяти зерно і збирати врожай. Завжди говорить мені: “Що ми сіємо те і збираємо...”. Єва-а моя найкраща подруга. Мене ж вони вважають диваком, який дивиться на світ не так як вони. Добре, що духовнику ніхто не розповів, що я ходжу до відлюдника Су. Цього разу, як і завжди в мою розповідь ніхто не повірив... Але я вирішив сам відшукати пристрій і хоча б одним оком поглянути, хоча б на краплинку відчути себе героєм однієї з історій Су.
Коли стало темно і запрацювали плазмові печі, зібравшись, я вирушив до старих копалень. Нічні звірі супроводжували мене. Вони до мене звикли, бо мені частенько доводилось ходити цими стежками, та і знаю я їх з тих пір коли вони ще були левенятами, вовченятами, тигрятами. До інших людей звірі не такі охочі - “Одні бояться інших, а ще мене називають диваком...” Коли я дійшов до копалень звірі відступили, здалося, наче час тут завмер на вічно. Велика яма в землі віддавала холодом. Не можу сказати точно скільки часу мені довелось блудити тими підземеллями, але мені вдалося знайти те що я шукав. Таємничий прилад у формі яблука, тільки величезний. Я охоплений цікавістю, підійшов і торкнувся до нього. І почув запитання:
- Ти хочеш мати знання?
- Так.
Перед очима постали картини минулого, де відбулась битва Імператора і Хаосу, але це була не просто битва, кожен взяв щось собі від свого супротивника.
- Чи бачиш ти, Снейк-ю, що у цій в’язниці в темряві, я катував ту світлу частинку, яку взяв від Імператора, чим робив її тільки ще світлішою, а потім зрозумів, що це частина мене?...
- Так я бачу це.
- А чи бачиш ти, Снейк-ю, скількох убив Імператор для Імперії, скільки знищив світів, щоб потім створити такі планети як твоя? Чи ж не бореться він з пітьмою в собі, яку сам вирощує?...
- Так я бачу..
- Ми помилялись обоє. І я тобі це покажу. Ти бачитимеш як бачать Боги. Ти знатимеш те, що знають Боги. Ти згоден побачити суть?
-Так.
Мене підняли механічні хірургічні клешні і розітнули тіло, потім видалили ребро, яке було створене, певно, механікусами бо мало в собі якісь схеми, вмикачі і було металевим, а потім якісь дивні механізми виростили на моїх очах нове. Все було без болю і наче уві сні. Коли я прокинувся, я був над копальнями. Було страшно і дивно в голові лунали різні думки і здавалось що я в тумані. Тоді я подумав, що було б краще, якби я нікому не розповідав про це. Але через тиждень я розповів Єві-а, оскільки ми з нею дружили, а після тієї процедури я відчував усе гостріше, яскравіше і все стало для мене можливим. Я вмовив її піти до того величезного яблука. І вона пізнала те що і я. А потім вона вмовила всіх інших. Ми всі почали відчувати... Єва-а закохалася в Адама-і... Ми всі відчували: гнів, любов, щастя, радість, енергію... Ми відкривали щось нове і розплатилися за це...
Чутки дійшли до духівників. Спочатку спіймали мене, а потім всіх інших. Старий відлюдник Су зник... Ми дуже довго були в залах справедливості, допоки не прибув сам Імператор. Нас усіх відвели в зал Імператора. Величезний Куб приземлився прямо на будівлю храму і кожен з нас відчув у собі голос Імператора... Нас було вигнано з цього всесвіту в інший де ми будемо самі будувати свою долю, оскільки ослухались Його Голосу. Хаос спокушатиме нас, щоб удосконалити нашу іскру світла, але право вибору залежатиме тільки від нас.
Куб Імператора першим пройшов крізь темряву - вона розступилася і армада Імперіуму рушила слідом. Нас охороняли космопіхотинці під час подорожі. Я заглянув у спогади одного з них. Його звали Богдан, колись до генної модернізації він жив на древній планеті. Він вирощував зерно, а потім перетирав його у порох, добавляв води і випікав у печі хліб. Я розповів про це Адаму-і.
Армада досягла красивої планети, світло корабля Імператора освітило все, звук варп двигунів під час зупинки загудів: “Ом-м-м, Ре-е-е, Ра-а-а, Рю-ю-ю”. Ми висадились на землю, світло Імператора було занадто яскравим - ми схилили голови і почули:
- Ви бачите все як бачать Боги, все як Боги пізнаєте. Ви вмиратимете, хворітимете, будете піддаватись спокусі і разом з тим ви любитимете, адже це найголовніше. А коли забудете любов - прийде посланець до вас і нагадає вам. Через біль ви пізнаєте істину, через пітьму світло, все тепер у ваших руках. Що посіяв те і пожнеш...
Космічні штурмовики піднялися на Імперський крейсер, здавалось, наче в них за спинами великі білі крила. Імперський Куб відкрив просторовий портал і вся армада зникла за секунди.
Ми навчилися вирощувати пшеницю і інші злаки, ми навчилися випікати хліб, ми навчилися розділяти його між собою і любити одне одного, а ще ми навчилися ненавидіти, проклинати і вбивати... Ми завжди пожинаємо, що сіємо... Ніхто з нас не ідеальний, але ми всі унікальні...
Вогонь потріскував у печі, на небі з’явились зорі -жарини, Фреі-я допікала хліб і його запах рознісся по всій нашій оселі... Я дивився на небесні вогники, слухав птахів і насолоджувався новим буттям, де ми нові, де ми сильні, де ми можемо все бо маємо право вибирати. Це право було завжди, але тільки спокуса породжує вибір, а темрява світло. Вічний танець і вічна трансформація.
ID:
1031889
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Міф
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 30.01.2025 16:56:04
© дата внесення змiн: 30.01.2025 16:56:04
автор: DarkLordV
Вкажіть причину вашої скарги
|
цікаво ... є і така версія ... 
