Самотній метелик кружляє на лампі,
Заманює світло його серед ночі.
А в нього бажання зустріти кохання,
Та тільки от інші не дуже охочі.
На кухні пельмені, та куряча грудка,
Стакан одинокий, в нім віски та кола.
Крізь смак алкоголю з’являється думка,
Що я не потрібний на світі нікому.
Застелене ліжко сумує за скрипом
І мріє матрас, щоб зірвало пружини
І щоб простирадло надулась вітрилом…
Щоб соромно стало настінним картинам.
Вже лампа зхолола, бо вимкнули світло,
Метелик завмер, бо знесилені крила.
Кохання у гості прийти не схотіло,
А подушка сном голе тіло зморила.
6.02.25р. Олександр Степан.
