дивлюсь крізь заплющені очі
хоч кажуть, що це неможливо
що доля насправді мінлива
а грім тільки там, де гроза.
крокую бруківкою площі
десь тут залиши́лись обійми
десь тут ми під сонячним світлом
зустрілися - піксель та шовк.
хоч кажуть, що це неможливо
кохати під обстрілів звуки
і спати лягати в розлуці
під серцем ховаючи біль.
а ми крізь заплющені очі
уперто в видіннях про площу
крізь відстань, табу й перешкоди
кохаєм майбутнє своє.
