Волошки витончена ніжність,
і, мов, каприз, зацвів Нарцис,
у білих пелюстках елітність,
у серці ж заховався хитрий лис...
Зманив Волошку і полишив,
у полі безліч їх цвіте,
хай вітер сум її колише,
самотність у печаль вплете...
Хмаринки прокладуть стежини,
час забере кудись світанки,
вони відновлять всі руїни,
зберуть докупи всі уламки...
Зів'яне у Нарциса врода,
минеться юна синь Волошки,
і трапиться така нагода,
зведе їх вітер, постарілих,трошки...
І станеться щось незвичайне:
Нарцис заплаче за минулим,
Волошка ж гляне в даль безкрайню,
й зманить Нарциса серцем чулим...
Така історія життєва,
квіти в людях і люди в квітах...
А чим закінчилась? Миттєво...
Прийшла зима ,сумом оповита...
