Якось весняного теплого ранку
Різні птахи позбирались на ґанку,
Мітинг проводити стали пірнаті:
Чим у житті вони дійсно багаті?
Крізь нерозбірливе їх ґелґотання
Сонні гаї розбудило світання,
Краплі роси розчинились в повітрі,
Трави тремтіли від тихого вітру,
Пахощі квітів розлились навколо,
Сонце прокралось усюди покволом.
Ну а птахи не на жарт розійшлися,
Що голоси аж луною лилися.
Ґава звернулась поважно: - Шановні!
Нащо нам співи банальні, любовні?
Гляньте: у мене є кільця, намисто,
Ґудзики, шпильки, прикраси барвисті,
Ось окуляри, сережки, перлини,
В золоті – сенс, лиш до нього я лину!
Блиск його вабить, бентежить, чарує,
Крім його дзвону нічого не чую!
Бачите, в чому багатство і слава, -
Лементувала захоплено Ґава.
Тихо звернулась Ґирлиґа: - Громадо!
Кільця, сережки, блискучі помади –
Все це дрібниці! Усе марнотратство!
Блиск цей ховає духовне жебрацтво!
Наше багатство – у співах, у крилах,
В тім, чим природа нас всіх наділила.
Ґвалт тут здійнявся такий, що крий Боже!
Хто ж в суперечці оцій переможе?
Вийшов лелека поважно і ґречно:
- Ґаво, тут крики твої недоречні.
Ти захопилася штучним обманом,
Ще й на додачу крадеш його в пана!
Кинулась Ґава добро захищати:
- Ні, не віддам, краще сяду за ґрати!
Я б радше пір’я в пожежі спалила,
Краще б віддала комусь свої крила,
Ніж своє золото враз повернути!
Краще б навіки забутись, забутись!
Тихо й спокійно це слухав лелека:
- Ґаво, заходиш ти надто далеко.
Глянь лиш навколо – ось наше багатство,
Ось де є воля пірнатому птаству:
Ліс, і квітучі степи, і долини, -
Все це цінніше за гарні перлини.
Краплі янтарні вишневого ґлею,
Ніжні троянди, тендітні лілеї,
Вранішні роси, жита і покоси,
Ну а для декого – навіть морози!
Бачиш, у чому є сенс існування –
Співом своїм зустрічати світання.
Ґава щось знову перечити стала,
Крилами надто вже сильно махала.
Ґедзь пролітав та й помітив крикливу:
- Що то за краля? Чи зла, чи примхлива?
Перш, ніж замовкла розлючена Ґава
Впилось у неї загострене жало.
- Ой! Караул! Так, я знаю, це змова!
Всім вам так хочеться золота мого!
Ні! Не віддам! Геть від мене, скажені!
- Боже мій, Ґаво, та ти ж навіжена!
Краще б, як всі, берегла те багатство,
Чим споконвіку пишається птаство.
ID:
148337
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 04.10.2009 18:05:32
© дата внесення змiн: 04.10.2009 18:05:32
автор: Marina Kiyanka
Вкажіть причину вашої скарги
|
