Церков веселі дзвоники – хореї,
Срібними звуками у мареві летять
В кватирку юності сердешної моєї
І, незабутим ще, дитинством майорять.
Еллінська церква, вбогая хатина,
На вулиці Шевченка у Сумах.
Там виріс я, лиха була година,
Війни і голоду нестерпний жах!
Невтішна, безталанна моя ненько,
Той жах пекучий, серденько твоє,
Зміїним жалом катував, рідненька,
Щоб не боліло серденько моє.
Душа страждала у пекельнім болі
І не було їй спокою: не прилягти, ні сісти. . .
Страшнішої, у матері, немає долі –
Дитини оченята коли просять їсти!
Спалив той, матінко, тебе відчай,
Голубонько моя ти мила!
У душу злив тобі печаль,
Тому, рідненька, посивіла.
Твій чоловік, мій батько – політрук,
Життя віддав у боротьбі з фашизмом.
Не знав привладних він тварюк,
Дітей-безбатченків, що нищили цинізмом!
В рабів перетворили, вояків, вдовиць,
Ярмо надівши ворогів народу.
Присвоїли всі почесті Святих криниць,
Ціной життя здобувши щастя і свободу.
На фото мама – та печаль вражає!
В автографі: чи серця біль, чи сила, навпаки? –
Ти згадуй синку, як ми виживали,
У ті тяжкі, післявоєннії роки!
ID:
178829
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 20.03.2010 22:26:09
© дата внесення змiн: 20.03.2010 22:26:09
автор: Артур Седой
Вкажіть причину вашої скарги
|
