Коли зійде сонце в ранкову годину,
Прокинуться з нами усі почуття.
Проміння ласкаве зійде на долину.
Закрутиться знову клубочок життя…
Так ніжно, так лагідно серце тріпоче,
Стискається в грудях кохання порив,
Бо туга за милим так душу лоскоче,
Здається,що так, ще ніхто не любив!
Ніхто не поринув ще так у безодню,
У вир почуттів, у нестримну жагу.
Та чом, коли вечір настане сьогодні
Нематиму кому сказати – «Люблю»?
Ніхто до грудей не пригорне, не скаже
Як сильно кохає мене лиш одну.
Ніхто… Ось ніч зараз долами ляже,
А ти залишив мене спати саму…
Та що може бути сильніше любові?
Ні, відстань в коханні не аргумент,
Я біль свій ще рано змию росою,
Для себе залишу лиш щастя акцент!
Згоден з Етері, але в останній строфі
казенні слова "аргумент, акцент" ріжуть
слух, вони не пасують до української
любовної лірики. Придумайте щось з цим..
Громовиця Дніпрова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шановний Миколо Верещака, дуже дякую за увагу та поради! Проте, неможу з Вами погодитись. Справа в тому, що я пишу тільки з під впливом сильний душевних переживань, і мої вірші - це виплеск емоцій. Я написала, що відчувала.
Але з радістю послухала б Ваш варіант!
