Знов співає соловейко,
Зіронькам наспівує любов.
Він вже знає,
Як на світі тяжко,
Коли душу обливає кров.
Він співає та не зна, як буде -
Відгукнеться мила та чи ні,
А душа серденько знову крає,
Бо любов витає в далині.
Де їй грішній знати тую тугу,
Ту самотність, крик у темноті,
Тільки зорі знають ту надругу,
Вони бачуть зверху сумні сни.
І хотіли б вони в поміч стати,
Розігнати сум і темноту,
Та бояться з висоти зірватись -
Бездна розірве їх на льоту.
Серед них одна таки знайдеться
Соловейка втримать у саду,
З висоти у темряву зірветься
Стати в поміч за любов святу.
Не сумуй, соловко, рідний брате,
Я тобі дорогу освічу
І відступить темрява горбата,
Хай загину я за лише мить одну.
Зіронька впаде та не пропаде,
Пo землі розіллється тепло,
А на ранок тихо сонце встане
І освітить саду густоту.
І почує соловейка люба,
І побачить враннішню зорю
Та не взнає ту велику втрату,
Бо спасла любов його одну.
Хіба зна вона, чому він плаче,
Хіба зна, чому роса дзвенить?
Затремтіли й віти вже, одначе
Він до неї променем летить.
Так повторюється вже давно роками
Травень пахощі дарує у саду,
Соловейко плаче, а кохана
Зіроньку чекає дорогу.
19.05.2005 00.54
