|
Десять років тому жінка придбала собі контрабас. Вона з дитинства мріялапро цю покупку. Жінка уявляла до дрібниць щасливий день усього свого життя:сукню, в якій піде до магазину, подруг і друзів, яких візьме із собою, ласощі,що стоятимуть на святковому столі, радісних батьків і родичів, які кричатимуть:«Гірко!»Вона задоволено посміхалася ізакочувала очі. Справжня маленька леді, що мріє про контрабас.
Тим часом контрабасспокійно стояв на вітрині. Щодня він причепурювався і виблискував, наченовенький. Жінки просто мліли від присутності такого красеня. Кожна хотіла йогокупити, та не завжди виходило, і виною тут не гроші: то раптово псуваласяпогода, і батьки не пускали своїх дочок до магазину, то дівчатка соромились іпомилково вважали, що не гідні контрабасу; то сам контрабас втомлювався від жіночої уваги ійшов спати на самоті. Деякі представниці слабкої статі викрадали великийінструмент, але зранку він обов’язково повертався до магазину. Це був один ізнайдорожчих контрабасів. І всі хотіли його купити.
І так, десять років томужінка придбала собі контрабас. Тепер, сидячи на кухні із чашкою запашного чаю,жінка думала: «А чи потрібен він був мені взагалі?» Контрабас тим часом сидів усусідній кімнаті, дивився телевізор і не думав.
«А може, чай би був длямене кращою компанією на все життя? Дешевший, і його можна частіше міняти…- думала жінка. - Але з іншого боку, віншвидко остиває… Я втомлюся щоразу, коли захочеться кохання, купувати нового…»
Жінка випила залпом свійчай.
«А може, ліхтар був бимоєю половинкою? – думала вона. – Світить уночі, завжди поруч і нікуди неходить… Значить, не зраджує. Ідеальний варіант. Але… Ліхтар світить, а негріє…»
Жінка вимкнула світло.
«А може, Бог був би длямене найкращою компанією? Любить усіх, завжди поруч, розумний… Його казки ібилини можна слухати вічно, адже він стільки всього бачив… Розкаже мені проЧапліна, Наполеона, Далі… Але… що я робитиму, коли Бог запитає про моє минуле?Він-бо все знає… І до того ж, я не люблю слухати».
Жінка пішла до сусідньоїкімнати. Контрабас сидів на підлозі, спершись спиною на диван і дивисятелевізор. Вона сіла поряд, грайливо виставивши оголену ніжку перед ним.Контрабас мовчки перемикнув канал. Так, її ніжки не такі ідеальні, як у дівчатіз реклами. Крім того, непоголені.
Жінка сховала ніжки підхалатом. Очима, повними сліз, дивилася на голубий екран, що пропонував товарина будь-який смак і гаманець. Її гаманець був порожнім. І його теж.
Жінка підвелася і сілапозаду контрабаса. Обійняла ногами його живіт. Руками почала крутити вуха,натягуючи струни.
Контрабас мовчав. Був спокійним, наче священнакорова. Дивився телевізор і не бачив його. Бачив своє минуле і всміхався йому.
Десять років тому жінка придбала собі контрабас.Для чого вона його придбала? Так багато милих, чуйних жінок грайливо торкалисяйого струн. Вони робили це легенько, щоб струни не пошкодили ніжних дівочихпальчиків. Жінки пестили гладеньку дерев’яну шкіру контрабаса і шарілися.
Контрабас посміхався. З легкістю, грацією іґречністю аристократа він розбивав ніжні дівочі серця. Деякі жінки навітьназивали його серцеїдом. Контрабас лише хитро посміхався і відповідав: «Явзагалі не їм».
Квіти, посмішки, музика… Таким прекрасним буложиття до Неї…
Контрабас ішов додому п’яний, танцюючи танецьщасливого пінгвіна. Жінка нервово ходила і не зводила очей з годинника.Тік-так. Топ-топ. Один автомобіль ледь не збив контрабас. Той лише захитався іпромовив дерев’яним язиком: «Аялшпт…» Жінка гризла дерев’яні нігті. Дверінепристойно заскрипіли. «А ось і ти». Струни контрабаса, що розслабились убарі, знову натяглися. Сльози різали обличчя жінки. Це так боляче – плакати.Контрабас поповз до свого улюбленого місця. Жінка вилила туди чай напередодні,щоби спровокувати хоч якісь зміни у їхньому спільному житті. Він не помітивнічого, не оцінив її старань, і всівся в калюжу. Як барон. Як баран.
Жінка стоялаі дивилась мовчки на нього. Важко зітхнула. Контрабас увімкнувтелевізор. Політична реклама. Товстий пиріг, повний ГМО, обіцяв світлемайбутнє. Жінка мовчки сіла позаду контрабаса. Обійняла ногами його живіт.Руками почала крутити вуха, натягуючи струни. Контрабас мовчав. Був спокійним,як священний бик. Дивився телевізор і не бачив його. Він бачив своє минуле:весілля, торт, біла сукня і чорний фрак, усміхнені батьки і родичі, «Гірко!» Ічек, виданий касиром, як доказ здійснення покупки…
Це останнє, що побачив він у своєму житті.
Струни контрабаса лопнули.
P. S.
Я знаю, все це дуже сумно і не має сенсу. Якийськонтрабас… Якась жінка…
Із самого початку вони були приречені. Лиш уявіть,якими могли би бути їхні діти!
Я знаю тільки одне: на контрабасах мають грати, ажінок мають кохати. От і все.
До 21:3016.03.10
ID:
241288
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.02.2011 21:20:06
© дата внесення змiн: 15.02.2011 21:20:06
автор: Вікторія_Ікрова
Вкажіть причину вашої скарги
|
