... випий з мене всі цифри до останку,
прикидайся щовечора любителем чужих таємниць
і гортай асфальтні сторінки міста.
Я розчинюсь в тобі настінним часом,
нутрощі мрій блукатимуть в окропі слів
і дощ не минеться без спроби дихати.
Ти вмієш бути відлунням себе,
пригНІЧено темрява ніжиться на краю ліжка-
"Здогадайся про мене...здогадайся!".
Я не спала тисячу розмов з тобою,неіснуючим/
існуючим за межею мого хиткого світу,
Я відповідала на питання, кинуті тобою у вічність,
Я збирала з снів про тебе СЕБЕ
і досі не можу згадати власне ім"я.
Там, де стіни відмовляються мовчати,
починається дорога до прірви
і ніхто не наважиться співати колискові.
Прокидаєшся без спогадів і засинаєш з ними,
на варті твого спокою дрімає майже Я.
Мелодія пом'ятої сорочки кличе до ранку-
лише "Здогадайся про мене...здогадайся!"
Світ перестане бути тобою колись-
витримає кліНІЧне випробування
і пишатиметься собою вголос.
Пад-
АЙ-
боляче...обличчям в темряву думок
і ніхто не посміє мене рахувати.
Остання цифра стає кісткою в горлі-
"ЗдогадАЙся про мене,...здогадАЙся..."
а мені здалось, що невдале 
і комусь після цього може бути "АЙ!!!!"
