У глечику душі зоріє свічка болю,
Їй мерехтіння спомин додає,
Що відблиском колишньої любові
Кубло тривоги в моїм серці в’є.
Солодкі дні в орнаменті оману
Коралями в долонях залягли.
Кохання перше, може і останнє..
Які щасливі ми тоді були!
Розцвіченим шатром здіймались далі,
А хтивий вітер танцював балет.
Сталевий сум зривав буденні шалі
І одягав фіалковий жакет.
А сонце капелюх свій підіймало,
Трусило жовтим клоччям з голови
І нам тепла з карафки наливало,
Яку виймало десь із-під поли.
Свій клунок щастя ми удвох з тобою
Знесилено та радісно несли.
Та раптом шлях хтось перекрив стіною,
То шкірилися заздрості посли.
Підступні і облесливо манірні
Порожнім словом з розуму звели,
Забрали щастя, а тендітну ніжність
Розбили і за вітром рознесли.
І зимні дні настали в пору літа,
І ми блукали серед сірих мас.
Кохання щире стало сухоцвітом -
Гербарієм залишилось для нас.
ТИ КВІТКОЮ ХОЧЕШ СТАТИ
Ти квіткою хочеш стати -
Ромашкою чи хризантемою,
Пелюстки свої фарбувати
Уявою незбагненною.
Гойдатись в долонях вітру
І дихати його пальцями,
Ловити сонця палітру
Смарагдовими окрайцями.
Хлюпати хочеш дощами –
Прозорими – не кислотними
І закружляти в нестямі
Під зоряними полотнами.
Надвечора трунок леліяти,
Де комарі над лампами,
Хочеш у комусь посіяти
Слова, не скалічені штампами.
Мрієш байдужості збутися –
Барвисті даруєш їй шалі,
Тільки не хочеш, щоб втрутився
Холодний цілунок кришталю.
