Він: Терлецький Вадим Сергійович. Дипломований лікар-психолог.
Пацієнт: чергова сіра миша, що заблудилася у темній норі життя.
Вадим Сергійович попросив секретарку зробити чаю (тільки велику кружку).
– Заходьте, – перший «гість» несміливо прочинив двері.
Звичні привітання. Далі «вступне слово» психолога про те, що з кожним із нас «усяке може статися» і відвідувач готовий говорити – робочий день почався…
– Я тут подумав… Ви ніколи не помічали, що ніхто не живе своїм життям, всі позичають його у когось?..
– Тобто?
– Я прокидаюся від звуку чужого будильника. Він лунає за стіною орендованої квартири, що змінює господаря мало не щомісяця. Взуваю капці (на них спить пес-подарунок друга, бо вважає своїми). Одягаю халат (чомусь пахне чужими парфумами). Заходжу на кухню, щоб зварити кави (її покинув попередній власник). На кружці написано «Konstantin» – фірма так називається, але все одно не по собі. Навіть цукор учора позичив у сусідки, а отже і він – не мій…
Їду на роботу в трамваї (попередні покоління три, безперечно, пам’ятають його і вважають своїм). Сідаю за стіл ( я 13 його власник). Торкаюся пальцями клавіш комп’ютера (скільки людей робили це до мене – страшно уявити). П\'ю чай із лимоном (хто тільки його в руках не тримав)…
– Буває…– Вадим Сергійович професійно вдає інтерес.
– А духовність, яка давно зникла? Ми слухаємо чужу музику, що лунає з динаміків радіо та магнітофонів, ходимо на чужі концерти закордонних виконавців, роздивляємося їх крізь рожеві окуляри телевізорів… Мріємо бути такими ж. Боїмося творити своє й заважаємо робити це іншим: критикуємо картини, книги; сваримося з сусідом, що вчиться грати на скрипці; гримаємо на дитину, яка розмалювала квіточками дешеві, давно обдерті шпалери…
Часто самі собі суперечимо. Віримо в Бога, проте сумніваємося в його існуванні. Роблячи комплімент колезі, бачимо неправильно зав’язаний галстук. Коли на чергове «дякую» відповідаємо «немає за що», думаємо насправді, що надали неоціненну послугу. Загадуємо бажання на Новий рік, наперед знаючи – не збудеться…
Вадим Сергійович вирішив не перебивати (іноді ж треба помовчати), не зважаючи на те, що в повітрі висіла гнітюча пауза.
– Чому ми завжди просто погоджуємось із думкою інших, навіть коли не підтримуємо її. Усюди панує майже армійська дисципліна. Ніхто не хоче вирізнятися з натовпу. Яскравих людей називають не оригіналами, а білими воронами (у рідкісних випадках) чи божевільними (зазвичай). Чому? По-моєму, лише тому, що ті не підкорилися правилам, які встановила сіра консистенція під назвою суспільство… Я не хочу так жити!
– Ви думаєте про суїцид? – частину розповіді психолог за звичкою просто прослухав.
– Та це я так, образно… – відвідувач зніяковів. – Дякую, що вислухали!
– Уже йдете?
– Так, поспішаю… До побачення. – двері поспішно зачинили.
Пацієнт затримався на кілька секунд і встиг почути:
– Уявляєш, до мене щойно приходив та-а-а-акий псих!!! Тобі й не снилося!
Ну от, черговий лікар вважає його божевільним… Він швидко пішов геть.
Секретарка занесла Вадимові Сергійовичу чай у величезній, як той просив, кружці з написом «Ігору від керівництва» (подаровану попередньому власнику кабінета), а він так і не дізнався, що заварка в них давно закінчилась, а чайника ніколи й не було.
.. чергова сіра миша, що заблудилася у темній норі життя. .. крізь рожеві окуляри телевізорів….. Віримо в Бога, проте сумніваємося в його існуванні. .. в повітрі висіла гнітюча пауза. .. Яскравих людей називають не оригіналами, а білими воронами (у рідкісних випадках) чи божевільними (зазвичай). .. лише тому, що ті не підкорилися правилам, які встановила сіра консистенція під назвою суспільство… ..
людина - один із біологічних видів родини приматів.
відсоток тих, хто справді прагнуть вищого - завжди малий.
така природа.
для мене данність, що можу місяцями ні з ким щиро не поговорити.
бо нізким.
давно спокійно змирився.
Нея Легна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а таки варто.. я помітила, що коли говориш із людиною щиро то вона:
а) теж починає розмовляти з тобою так і майже ніколи не бреше;
б) вважає тебе штучною.
випадків а) поки більше,а на б) просто намагаюся не зважати..
від природи мало кому вдається втекти....
у вас вийде знайти свою духовність .. обовязково.. хочеться щоб такі люди як ви були щасливими бо вони заслуговують на все те добре .. тому вам цього бажаю щиро від усієї душі.. мені завжди приємно знаходити схожих людей на себе і допомагати їм..
Нея Легна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ!!! Я обовязково буду щасливою, хоча б заради вас...
так повсди... що зробити .. все зруйнували гроші .. це те що вбило в нас залишки духовності.. шкода що все так.. але вдіяти не можнав нічого .. лише потрібно шукати духовність .. але це тяжкий і кропіткий процес.. але він того вартий.. зате коли його знайти .. людина стає вільною і посправді щасливою..
Нея Легна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
От завдяки кільком таким людям із душею я живу... Ось тепер знайшла ще одну
отакого б побільше в нашій літературі.. проза продумана вивірена .. а життя і справді вже давно не наше.. як казава Екзюпері ми вже давно втратили свою духовність і сам варто її шукати в собі .. важко коли навколо ти один із своїми думками.. близька мені тема.. і схожі роздуми .. чудово..
Нея Легна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно чути такі слова - хоч хтось розуміє! Дякую
А те, що люди зараз роблять із собою просто вбиває!!! Оригінальності не вистачає!