Ми ліпили своє життя,ніби з пластиліну,
Воно заставляло нас падати на коліна.
Багато труднощів і море жалю
Все це приносило безліч печалі.
Та продовжували жити,міняючи амплуа
Деколи душу огортала жадана теплота.
І знову ця відсутність різних барв
Ніби хтось їх взяв і вкрав.
Ми плакали,вмирали,а потім жили далі,
Нас повертали до життя,очі ті карі.
Ті рідні,материнські до болю,
Поглянувши у них,хочеться на волю.
Хочеться втекти,далеко за синє море,
Та не покину я матір свою.
Я рада так,що мати моя молода
Хай від щастя,крутиться у неї голова!