Ти не виходиш із моєї голови
Що робиш ти зі мною-я не знаю...
І відчуваю,що тебе кохаю...
Полониш душу,серце,розум
Під час дощу,вітрів,морозу.
Відчути я тебе так хочу!
А уявити це не можу.
Не знаю,що зі мною сталось!?
Немов в мені щось поламалось!
Усе: і розум,і душа,і серце
Трихи обпалені є перцем.
Вони не хочуть вже нічого
Окрім свободи,спокою і тиші.
Вони сидять,як сірі миші
Глибоко десь на дні душі.
Ні!Це не спрага і не пристрасть,
Це не жаданіє кохання!
Це-просто втома від рутини,
Це-поклик до мого повстання!
Моє повстання-це свобода,
Це звільнення з кайданів галасного міста,
Це бути вільною нагода
І дихати на повні груди-сила!
Хочу втонути у безодні
Лісів,озер,небес блакиті,
У горах,скелях і річках
Розтану я! В моїх очах
Засяє щастя,радість,воля,
Що не згорить у пітьмі поля.
І буду жити так,як хочу,
Якщо прокинутись не схочу...
Як виявилось-це був сон..
Сон сповнений свободи щастя,
А повернулась у рутину-
в життя,що сповнене ненастям...
