Малювала шовковиця руки,
Ніби мед смакували вуста.
Хоч гіркими бувають розлуки
І чужими ставали міста.
Та напам’ять лишився цілунок,
Мов шовковиці стиглої смак.
Самий ніжний, простий подарунок,
Що кохає і кличе назад.
І кудиб не поїхав у червні,
Крізь шовковиці видно плоди.
Чорні плями-цілунки таємні,
На землі залишають сліди.
А заплющивши очі скуштую
Я кохання знайоме на смак.
І вуста твої ніжно відчую,
Що чекають і кличуть назад.
10.06.24р. Олександр Степан.
