У мить коли я йду і більш не озираюсь,
Береш за руку а в очах сльозинки…
Коли тебе здобути вже не намагаюсь,
На землю падають дощу перлинки…
Я намагався…Боже!Знову й знову!
Усі думки про тебе заховати глибоко в собі.
Не відчуваю я в собі нічого окрім гніву,
Та я піду…І лиш залишу слід в тобі..
А що найкраще…Ти знайдеш заміну…
А я лиш здалеку стоятиму на варті…
І забиватиму зневіру кулаками в стіну…
Та все ж на фініші згадаєш що було на старті…
Мені не зрозуміти те чому так сталось
Чому найкращий та усе ж не я…
І ці слова на серці каменем зостались…
Зі мною…Та ніколи не була моя…