|
Коли чогось сильно захочеш, весь Всесвіт буде сприяти тому, щоб бажання твоє здійснилося.
Пауло Коельо
У її житті було багато вечорів: приємних та не зовсім, солодких та гірких, безтурботних та гнітючих. Усі вони кошлатою вовняною ниткою намотувались на величезний клубок її життя, щоб колись вона змогла потягти за хвостик - і спогади розлетілись.
Вона навчилась розрізняти вечори за запахом і смаком. Деякі з них навіть не повторювались – «відбулись в єдиному екземплярі». Може, й на краще. Вечір зі смаком тягучої золотистої карамелі, хвилини якого таємничо переливались при світлі лампи. Вечір зі смаком глінтвейну, пряного та приховано-небезпечного, на межі «можна» та «не варто». Вечір зі смаком гіркувато-темного шоколаду.
Та були й такі, про які хотілося швидше забути. Вони туго натягнутою ниткою врізалися в її душу, ранячи до крові. Вечір зі смаком солоних сліз, вечір із запахом цигаркового диму…
От тільки такого, як той, більше ніколи не було, хоч як вона потім не намагалась його відтворити, збираючи докупи відрізки спогадів. Він подарував їй несподівану зустріч, при згадці про яку її тілом й досі розливалось приємне зігріваюче тепло. Вечір з ароматом кави та ванілі…
… Надворі було сіро та мрячно, прозорі пасемця дощу невпинно стікали віконним склом. «Це надовго», - вирішила вона після тривалого розглядання слідів осінньої вологи. Від депресивного смутку більше не рятували ні книги, ні довгі телефонні «розмови ні про що» з подругами, ні улюблений вовняний светр, зв’язаний бабусиними руками. Квартирою, постійно наштовхуючись на неї, блукала самотність. Тож вона вирішила втекти від власного відчаю ближче до неспокійного багатоголосся людського натовпу.
… Маленька затишна кав’ярня, яка завжди приваблювала відвідувачів ароматом справжньої домашньої випічки, того вечора була напівпорожньою. «Негода!» Дощ розігнав майже усіх відвідувачів. Залишились або закохані парочки, яких так просто не злякаєш примхами осені, або ті, що забігли сюди погрітись та обсохнути. Про це свідчили численні парасольки, що, ніби виклик мряці, вкривали підлогу барвистими плямами.
У повітрі снував насичений аромат свіжозвареної кави з легкими нотками ванільної здоби, що печуть лише вдома. Тут вона вперше за весь день нарешті знайшла тепло та затишок, якими так марила. «Час у цій кав’ярні схожий на густий настояний мед, тягучий та приємний» - чомусь спало на думку. Атмосфера приглушеного світла, розмірене стукотіння дощових крапель за вікном подіяли як снодійне. Вона вперше відчула, що весь день носила у собі вселенську втому: «аврал» на роботі, брак коштів, 30-хвилинне вислуховування скарг подруги на негаразди у сім’ї… Наче кадри з фільму у голові проносилось усе, що так довго гнітило її.
Коли раптом погляд спіткнувся… на ньому, змоклому та «розхристаному» (як сказала б бабуся), відданому на поталу осінній негоді, що зловтішалася за вікном кав’ярні. А ще ці очі – чомусь їй здалось, що вони обов’язково мають бути зеленкуватими, з золотистими прожилками і … вологими. Звідки ця дивна фантазія? Вона відчула, що неодмінно має допомогти, хоч уся його постать сигналізувала не про беззахисність, навпаки – готовність протистояти усім і всьому. Ця дивовижна нескореність нагадала їй саму себе. Рішення прийшло миттєво. Вона вже знала, що робити. Навіть не вагаючись, вибігла надвір, зовсім не помічаючи, як дощ намагається дістатись самої середини її оголеної збентеженої душі. Вона обов’язково допоможе йому… змоклому, але такому гордому… Рудому кошеняті, що має дивовижно-зеленкуваті очі з бурштиновим відблиском…
Чудеса - там, де в них вірять (Дені Дідро)
ID:
401090
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.02.2013 17:29:42
© дата внесення змiн: 14.02.2013 17:30:00
автор: Xensik
Вкажіть причину вашої скарги
|
