Шалений світе, годі вже спішити.
Вже все давно сплюндровано – на -во!
І тільки й світить душам посполитим
Великдень, Вознесіння і Різдво.
У перше свято – великодні дзвони
несуть по всьому світу благовіст,
що Бог один і за Його законом
тут кожен тільки тимчасовий гість.
І треба лиш на себе уповати
в юдолі зла, лукавства і біди.
Навчишся дарувати, а не брати,
душа в тобі пребуде назавжди.
А друге свято – то душі спасіння
у тому тілі, до якого звик.
Та лиш тоді можливе Вознесіння,
коли ти весь належиш до святих.
А третє свято – мудрості повчання,
що скільки б не заточувався раз,
приречений на славу чи заклання,
достойно знісши всі випробування,
ще зможеш народитись повсякчас.
І в кожнім святі є присутня Жінка –
Надія наша, Віра і Любов,
нагадуванням, що для чоловіка
не гріх за неї проливати кров.
Тепер спустись на землю, небораче.
Оглянься, що на світі натворив
і чий клинок за правду освятив?
Чи є в тобі щось лицарське-козаче,
чим твій далекий пращур дорожив?
Дивись, тобі дається все з натури.
Он на престолі вже усівся хам.
Пручаються недобитки культури,
а їх гамселять злидні фізкультури,
впускаючи Московщину у храм.
Он і лукаві прославляють Мекку.
А де ж твоє сховається єство?
Віддати душу д́ідькові так легко.
Але триває в душах торжество.
До Воскресіння світу ще далеко,
і в храмах не кінчається Різдво.
