Я не маю, не маю
Нікого, хто б мене заспокоїв,
Хто б мене обійняв
І сказав що це все не намарно.
Я не знаю, не знаю
Чи правильно те що я щойно накоїв,
Та не впевнений я
Що за це вибачатися варто.
Я так хочу, так хочу
Приставити дуло до правої скроні.
Щоб холодний метал
Хоч на мить знизив градуси в мозку.
Потім, звівши курок,
Обірвати ту лінію що на долоні,
І з блідого обличчя
Востаннє зірвати чужу мені маску.
Та я знаю, я знаю
Що такого зробити не зможу.
На питання "Чому ж?"
Точних відповідей в мене немає.
Може просто боюсь
Розійтись із життям цим ворожим?
Ну а може тебе
Я ще досі занадто, занадто кохаю?