Мама в Києві, обстеження, хтось думає, що рак, я кричу НІ!
Вона ще житиме, ще стільки всього.
Ще стільки не встигла, ще стільки не бачила.
По справжньому вона ще не любила, крім Бога.
Нічого не мала, крім нас, себе завжди на повну віддавала.
А я не цінувала.
Всю душу, все серце, всю себе. Для нас старалась, нас терпіла.
Переживала і дзвонила опівночі, ....і чекала.
Любила, пестила і пробачала.
Завжди чекала, знов пробачала й не кричала...любила.
...
Всерівно любила і досить любить.
А ми ні. Кажем любим, та не слухаєм, ідем не слухаєм і не зважаєм,
а Мама любить, Мама знає,
і досі вдома там чекає, надієтьться і любить.
Найрідніша, найкраща, найближча, для кожного Мама!
Люби, шануй, не забувай, не відпускай, не дай заплакати і засумувати.
І я не дам.
Й не буде "-ла", буде жива і буде жити моя Мама!
