І
Спускається на коси мережко́вий вечір,
Відводить погляд Ваш у неминучу даль…
Я тихо обійму за ніжнокрилі плечі,
І зникнуть назавжди розпука і печаль.
П-ів
Не плачте, мамо – горисо́нце сяє,
Покиньте думи, що несуть журбу,
До Вас сапфірне небо промовляє,
Минуле зве нас під стару вербу…
Зітру сльозу я добрими словами,
Візьму за руку й думи прожену,
У тишині святій і поруч з Вами,
Я молодість для Вас наздожену.
ІІ
Покотиться сльоза, що спогадами ткана,
Немов габо́ю обів’ють смутні думки,
Та вмить зціли́ть любов душевні наші рани,
За нами, мамо, літ булих струмки.
