Поздовж як кров червоні квіти,
Багряним пломенем лежать.
І мати плаче, де ви діти?
Ми ось, на брустверах лежать!
Не встигла бідна притулити,
Не встигла хлопчика обнять.
Лежать тюльпани горем вмиті,
Саменька буде вікувать.
Не встиг кубельце своє звити,
Щоби водиці їй подать.
Щоб сиву голову схилити,
Онуки вже не прибіжать.
Куди ту біль – тугу подіти,
З душі розхристаних розпять.
Терпкі весняні первоцвіти,
До Бога з Ангелом летять!
Не плач матусю, буду снитись,
Як зорі в небі мерехтіть.
Для тебе маком буду в житі,
Посеред поля пломеніть.
Памяті героя небесної сотні з Житомирщини,
який помер 22.02.14 р.від ран в одній з лікарень Києва. Написано після виступу його старшого брата, ветерана – інтернаціоналіста, капітана 1 рангу Левандовського на сцені Майдану.
Незагойна рана, біль якої можна втамувати тільки рішучими кроками у світову спільноту і виведенням країни з тої боргової ями, куди її завів злочинний режим Януковича.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Незагойна рана, біль якої можна втамувати тільки рішучими кроками у світову спільноту і виведенням країни з тої боргової ями, куди її завів злочинний режим Януковича. 
