Я завжди був хлопчиною зі свічкою
охоплений скляним півколом Всесвіту
поза яким лише трельяж і кріселко
у неоннім контурі, як в білій прірві несмаку.
Я дивлюся на прегримучі змії
волось під гребенем, на язики багаття
котре мене єдине зігріває
на шовків і парчі потліле шмаття.
Щоранку я засвічую ліхтарика
і підриваюся притиснувшись до купола
і дивлюсь як вона перевдягається
і кожне слово панни тихо слухаю.
Вона іде на сцену а я слідую
з софітів бачу її рухи сценою
і як оглушена юрби захвату криками
вона стискає руку режисерову.
коли стається те що мало статися
все в темряві хоч стежу я за ними
за нею до котрої не дістатися
лишаються інфінітивні рими
як дошкільні
світити знати жити
любити бити бити бити бити
