Присвячується Герою України
Костишину Михайлу Йосиповичу
" Не плачте, мамо, Ви за мною,
Я Україну так любив,
Життям, найвищою ціною,
За її долю заплатив"...
Оксана Станко.
А кожному - своє на цій землі.
І хто родився, - має свою долю.
Комусь - марудно тліти у імлі,
і спалахнути іншому - за волю!..
А він - зоря. На темнім небосхилі
іскриться, вказує нам шлях.
Він жив... він знав: ми не безсилі,
майбутнє - в кожного в руках!
Він, як ми всі, любив своє життя.
За неньку і братів стояв горою.
Роздумував про світ, людей, буття.
Це та душа... осяяна іскрою!
Це та людина, що у прикрий час
подалась в бій за рідну Україну.
За всіх людей! За кожного із нас!
За правду, і за мову солов'їну!
О, краю милий!.. Скільки чистих душ
за тебе відлетіли в височінь!
І він тоді, безстрашно і чимдуж
метнувся в бій! Де смерті сіра тінь...
Ті нелюди... Їм Бог колись - суддею...
обрізали життя тонку струну.
І сльози... біль... і віск стікав свічею...
Землицею присипали труну.
А горе матері, що втратила дитину,
як хрест, - убивцям на плечах.
До смерті бити, і стріляти в спину
народу власному... то жах!
А він вже там, де болю більш немає,
із Сотнею Небесною в строю,
на світ наш тлінний мирно споглядає
земним Героєм в Божому раю.
І " Зірка золота" блистить на грудях...
Герої наші, вдячність вам й уклін!
Ви пробудили дух свободи в людях,
і ми змогли піднятися з колін!
27.01.2015.
Костишин Михайло був мешканцем села Нижній Струтинь Рожнятівського району Івано-Франківської області.
Михайло приїхав на Майдан у Київ відразу після побиття студентів.Разом зі своїми побратимами вони стояли на Майдані, ходили на пікети, чергували на барикадах.
Його жорстоко побили, без шансів вижити.27 січня потрапив у лікарню Львова з тяжкими травмами. Лікарі зробили усе, що могли, однак в ніч на 26 лютого Михайло помер. Залишив матір та двох братів.
Костишину Михайлу було 42 роки…
Таких самоотверженных земля носила,..узнали все про них в те дни,когда молчать уже не стало силы...И на коленях жить такие не смогли... Достойный стих достойного человека!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Ми пам'ятатимемо про них. Про наших загиблих Героїв.
Дякую Вам, Олечко
Один із них...із тих, пам`ять за ким не гасне Гарна присвята! Колись на очі наверталися сльози, потім на серце смуток, у пам`яті згадуються страшні картини, а в Героїв хочеться просити пробачення!
Нехай живуть у серцях!!!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Олеже... Скільки сліз було пролито за останній рік... море
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю...
Щиро вірю, що колись прийде той час, що в Україні буде спокій і мир, і люди більше не будуть гинути. А Небесна Сотня з небес побачить свою Батьківщину сильною і квітучою. Це була їхня мрія.
Ціною власної крові такі, як він, здобували волю для України, повставши проти брудних політиків і їхньої вседозволеності... Царство Небесне кожному полеглому Герою і вічна слава!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталочко...
Герої не вмирають! Вони залишаються живими у наших серцях.
Таких самоотверженных земля носила,..узнали все про них в те дни,когда молчать уже не стало силы...И на коленях жить такие не смогли... 
Гарна присвята! Колись на очі наверталися сльози, потім на серце смуток, у пам`яті згадуються страшні картини, а в Героїв хочеться просити пробачення! 
Царство Небесне кожному полеглому Герою і вічна слава! 
