Залікуй мене ніжно в своїм безголоссі,
Заплети мені коси своїм божевіллям,
Замалюй аквареллю всі згадки про осінь,
В якій я напивалась тобою з похмілля.
Замети мене, прОшу, своїми снігами.
Бо ти ж маєш їх вдосталь для мене, я певна.
Вони тануть і тонуть в мені ночами
Припини їх хоч трохи. Я майже повна.
Мені страшно, коли навкруги лиш одна вода,
Я боюся тих аварійних великих суден.
Мов босоніж по щойно скошеному хода.
І ти знову без права на захист мене судиш.
Ти звихнув мене димом своєї осені,
Заразив мене чудом, своїми зимами
Ми б зім'яти могли іще безліч простиней,
Та я все затопила своїми зливами.
