...Вiн знову дивиться в вікно,
не злість, не ненависть його тримає,
а вічне в його серденьку тепло.
Він пам'ятав той ніжний запах,
і кожен день його шукав,
вві сні ним марив, а на ранок
знов весь архів перечитав.
Якісь заплутані слова,
якась незрозуміла мова!
Все зникло з погляду в одну
велику пляму знову...
Але такі були знайомі
схил літер і манера руху.
Котились сльози, хоч і кажуть:
на те у них не має духу...
Шалений вітер відчиняв вікно,
і всі листи порозлітались.
Але в душі його вогонь,
волосся з пальцями зплітались.
Він так давно хотів забути,
і так старався, а дарма!
Стоїть людина на розпутті
своїх непізнаних бажань...
Куди іти, де їх шукати?
І скільки вже це тим словам?
І скільки марень на віку?
О, як же би хотів він знати!
За відповідь би все віддав,
та хто ж знайде йому таку?
Безліч думок... І ледве чути
крик відлітаючий лелекин...
Майбутнє ще таке далеке,
минуле вже не повернути.
