Замрячені ринви, маркітні шпалери,
вже тисячу років тут хвої нема.
Чому ж мою пам`ять неначе химера
скривавлена глиця в обіймах трима ?
Той пра́ліс шумливий, епоха чернеча,-
в душі - як янтарному згустку смоли.
Постукай, кохана, у душу надвечір,
у хвою тебе загорну, як колись.
Волосся - розкошлане, пальці –закличні,
утому знімають горбатих століть.
Біснується місто – бо сосни готичні
у третьому оці нескорено мрять
Даремно в вікно кажаном б`ється лихо
і буднем безсилим зривається вниз.
Ця ніч – химородна. Ця ніч - як епоха.
Над нашою постіллю молиться ліс
06.10.15.
НЕПЕРЕВЕРШЕНО!! Слухала вас неодноразово!Вражають образи,проникливість слова через дуже чуттєвий тембр!І використовуєте дуже гарні словосполучення!Дякую!Отримала насолоду!
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро вдячний Вам, пані Валентино, за такий теплий відгук
Неперевершено Дивовижні рядки. А голос... Так здивувався спочатку - мені здалося, що чую власний голос) У нас вони дуже подібні)
Чудовий вірш
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро дякую ,Максиме ...я ще запишу,тоді можна буде в сумі порівняти, а то в кожному вірші він трохи інший виходить) бо мікрофон все одно викривляє, це ж не профістудія звукозапису)