Дзвенить бджола, скрегочуть крила,
Ще щось виблискує в віконці.
Бджола, к вечері запросила
Кумасю, ти приходь, як сяде сонце.
Я пригощу, наллю чарчину,
Надам заїдків до столу.
Протеревенім про мущину,
Про нашу спільную біду.
Така вже випала нам доля,
Що чоловік потрібен нам.
Дівоче щастя… то неволя,
Що впаде до плечей жінкам.
Десь там сопе, хропе у ліжку
Забув обов’язок святий.
Щоб приголубив ніжно ніжку
Лиш тільки плямкає у сні.
Він там давно голубить сало,
Там тільки ревнощі до цього,
Як стало сала таки мало.
Шукає сало у бульйоні.
А ми, страждаємо у ночі,
Та прижимаємось до нього
Але, у відповідь бурмоче,
Що він зморивсь чогось сьогодні.
Така вже доля їм тяжка,
Що народився він МУЩИНОЙ.
Таскати сало із горшка
Він не замориться ні днини.