Ця жінка з далини, ця жінка не тутешня,
шепочуть їй услід, спинивши ремесло.
На віях, як роса, якесь ім'я колишнє,
розплескане давно під жалібний псалом,
збирається тепер в краплину як провину,
відплакати яку поможе навіть дощ,
а кола на воді збігаються в єдине,-
яка доречна мить для забуття і прощ!
Душевний камертон глибокі й чисті ноти
бере, коли у дощ минає берег мій
ця жінка з далини, яку душа на дотик
впізнала попри дрож і холод летаргій.
Її крихкі світи, її тонкі предтечі, –
завжди передчував у протягах доріг...
Ще рештки талих вод їй скрапують на плечі
а я руном обійм вже огортаю їх.
01.01.2016
Ода ЖІНЦІ...чистій...світлій...що очищає...дарує світло...уклін за неймовірну поезію Так має бути в ідеалі...жінка має очищати і берегти від скверни свій рід і світ
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, так, коли впізнала душа, то вже все інше стає несуттєвим! Гарна, надзвичайно гарна поезія, надихає й собі закохатись та не просто, а так, щоб і не згадати в якому одязі був, як поводився, що робив, а лише вслухатись у ту розмову двох близьких мікросвітів, що раптом знайшли одне одного!
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зупиняється стрілка на циферблаті моєї душі (наближається прекрасна мить) - зараз я читатиму свого улюбленого поета...). Щоби поринути в океан твоєї поезії з головою, я навіть серце заставляю битися тихіше, хоча воно пручається)))
Ой, Поете, що ти робиш з жіночими серцями?!!!
Зваб-лю-єш... так, зваблюєш неперевершено-чудовою лірикою.
Люблю твоє Слово, Майстре, безтямно...
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж забракло слів..Просто мовчки послухаю відлуння цього коментаря, як музики Моцарта) Дякую тобі