Жили собі на світі горобчики малі.
Завжди виручались вони у біді.
Та якось так сталось,що серед зими
Сваритись почали частіше вони.
Харчів не ставало і важко було,
Зима лютувала,а їм не везло.
Зимового ранку горобчик один
Знайшов колоски й поносив їх під тин.
Аж гульк- а вже другий горобчик під тином
Узявся клювати пшеничну зернину.
-Не руш,це не твоє, це моє добро,
А ти не працюєш,а ти лиш- хвалько!
-Хто ?Я - хвалько?Цього не було ще вовіки,
Лиш моя хоробрість нас держить на світі!
-Хоробрий знайшовся, що зараз втече
Від курки он тої,що до нас йде!
-Не то ,щоб від курки, від пса не втечу,
Бо маю хоробрую вдачу таку!
-Ох,ох ,умираю,брехать так зумів!
І ось розбишаки почали вже бій!
Аж пір'я летить,- так кусаються друзі.
І крилами б'ються за все- по заслузі!
Тим часом вже й курка до них підійшла
Й весело зернини клювать почала.
Вже й змучились наші герої- хвальки
Не бачуть нічого, не чують біди.
Аж раптом над ними собака спинився,
На мить озирнувся, на бій подивився.
Хапнув він так спритно обох за хвости,
Що друзі й не зчулись- відпали вони!
Ще добре, що встигли герої-хвальки
Втекти від собаки- не в пащі вони!
То ж ,хто тут хоробрий,скажіть!?Я не знаю.
Хоробрі такі серед вас не бувають?!