Бо можна ціле життя чекати і все дарма
Не знайти, не зустріти, не перетнутись
У стінах, що тиснуть, тиша стоїть німа
Хочеться вийти ввечері й не повернутись.
Бо можна не вірити в долю, не чути її
Не чекати, не знати, не сподіватися
Проте рано чи пізно, та все ж кораблі
Повернуться у гавань. Вчися кохати.
Можна не бачити моря, не знати маршрут
Не боятись, не любити й не вірити,
Проте я знаю, де ти і що я є десь тут
Головне, вчасно комусь із нас піти.
Можна казати одне, відчувати ж не те
Знов чекати, і знати, і прагнути
Бо ж насправді складне в своїй суті просте
Ти приходь, коли врешті спалиш мости.
