Навіщо опиратись долі.
Коли життя таке нудне.
Куди воно мене веде.
Навіщо я існую.
Якщо довкола морок.
Смуток, журба довкола все таке бридке.
Ввостаннє підіймуся східцями.
Ввостаннє побачу ці стіни.
Стікають останні мої хвилини.
Немає ні жалю, ні смутку.
Нарешті все скінчиться.
Змінити долю ти не можеш.
Моє життя не варте того, щоб його прожити.
Я спробував зробив усе що міг.
Але я програв.
Це так...
P.S. Даний вірш написано під враженням від описаних подій у романі Вікторії Гранецької "Тіло".
Бувають в житті хвилини, коли хочеться щоби все скінчилося... Але морок розвіюється - і знову хочеться жити. Не довіряю і не піддаюся такому настрою, бо проходить і це...
Це надто сумно... кожне життя чогось варт.
"Тіло" не читала, читала Вікторії "Мантра-омана" - спочатку сміялась, а потім було надто сумно
Власне, морок передано чудово...
Льорд відповів на коментар Яна Бім, 04.03.2018 - 19:16
Дякую Вам пані Яно) Щастя Вам! Тепер хочу приступити до прочитання "Мантри-омани" Ви мене заінтригували своїми враженнями від прочитання...ДЯКУЮ!