Якесь моє перо не чарівне,
В ньому немає бездоганних слів,
Доволі темне, часом не збагнеш,
Чого мій внутрішній порив хотів;
Чого той демон просить знов і знов:
Щоб було сумно, в сумові - краса,
Бо заодно і серце, й темна кров,
Лиш розум прагне їм позаважать.
І те перо дарує відпочинок
І від реальності, і від буденних бід.
Ти створюєш свій світ, свою дитину,
Трохи відмінною від інших всіх.
Якби не ти, перо, ця темна ляпка
Була би просто плямою в однім
Із аркушів щоденника флегматця,
Який чимало втратив у житті.