Пливли думки по місту, як по морю
І спотикались об осінній дощ
Останній слід нагадував про горе
Із кожним днем вдивляючись у борщ
Слова летіли, наче блискавки весняні
Душа щеміла, залишилися дірки
Нема більш плачу, лиш сліпе мовчання
І невимовно змучені думки
Печаль чомусь з світанком говорила
Про щось шепталась з піснею весна
А я мовчала і сумна сиділа
Здавалося, існує лиш стіна
Майбутнє є, в нього існують крила
Заводить в небуття усі думки все знов
Ну піднімись, у тебе є ще сила
Я піднімаюсь, всесвіт ще не охолов