Для того, щоб Ви подарували мені трішки кохання-треба зробити тисячу майже неправильних кроків назустріч. Пропорційність лише в ночам і днях. В коханні, і в очікуванні немає ніяких математичних і правильних законів.
Я більше люблю перерви у житті... Коли з кимось можна мовчати вічність. Коли ти знов народжуєшся собою. Рахуєш зірки, що падуть в долоні Янгола. І радієш. Бо вони насправді обпікають долоні.
Мені треба забути тебе, щоб вилікувати себе. Але для цього потрібні обійми.
Ніколи не можна закохатись в людину, яка ділить для тебе ніби ножем для торту час.
Не треба хотіти бути сильною. Краще бажати ніжності. В ній більша сила.
Я хочу лікуватися душею. На все інше у мене противопокази.
Тримай моє обличчя в своїх долонях. Це все, що мені потрібно для сьогодні і щастя.
А чому?.. ЛГ?! Враження, що це роздвоєння особистості... Диссоціативний розлад. І... Це далеко не неврологія... Це на психіатрію тягне! Ой... Я дописалася...