Тиші́ють у сада́х пере́співи птахі́в,
І темна шаль імли повзе на сині квіти,
За нерозкаяні гріхи своїх батьків,
На превеликий жаль, страждають діти.
Ми – твори геніального Митця,
Любов`ю всі покликані світи́ться,
Коли холонуть у батьків серця́,
Марніють у дітей прекрасні ли́ця.
Хто винен, що не ли́не ніжний спів,
Що не зазна́ли діти в хаті щастя?
І крає лезо ду́ші матерів
За те, що не вели їх до Причастя!
Гріхи батьків не знають давнини,
І небезпечна без хрестів доро́га,
Невдячністю відплачують сини
Батькам, які занехтували Бога!
