Поезія – це музика душі,
Коли тремтить у римі слово,
Відсіюючи зерна від полови,
І на папері постають вірші.
Зерно те – смисл, який ховає мова
Між сказаних промов і різних слів,
Промовлених в буденній метушні,
Можливо, вже не вперше і не ново.
І кожен вірш – то спалах світла духу,
В якому відблиск образу застиг.
Поет побачити той образ встиг
Й, відчувши його смисл, довірив слуху.
І полилася музика з душі.
…Отак, буває, інколи з’являються вірші.
***
Поезія - як музика,
Вона буває різна, всяка.
Буває схожа на сонетний благовіст,
Бува задумлива, серйозна чи ніяка.
Її мелодія у кожному звучить,
У ритмі серця – то гучніш, то тихше, -
Коли приходить та благословенна мить
І з кожним подихом народжуються вірші.
Вірші - як люди: кожен має зміст
І кожен має смисл, який ховає слово,
Що у житті в буденній метушні
Звучить уже невперше і неново.
І ось слова шикуються в рядки,
Шліфує думка кожне слово в римі
І з під пера за помахом руки
Враз застигають звуки галасливі.
Але щоб написать бодай якісь вірші,
Потрібно вкласти в них хоч часточку душі.
Обидва варіанти подобаються, Павле! 
