Світло лампи ледь-ледь палає,
Тепла ковдра вкриває плечі.
Ти підходиш, ти поруч сідаєш,
Ти ламаєш цей звичний вечір.
Перервавши вже звичну тишу,
Кажеш зовсім незвичні речі:
"Я сьогодні тебе залишу,
Поможи лиш зібрати речі".
На підлогу летить наповнений
Третій келих напівсолодкого
Моя сукня у винній повені.
Шкіра дряпана разом з колготками.
Щось солоне біжить щоками,
Очі бачать дрібні фрагменти.
Закриваю їх щільно руками,
Зариваю в собі сантименти.
"Не мовчи", - знову рветься тиша,
Скло врізається в п'яти боляче,
Тілом струм усе вище й вище
По долонях пульсує, колючи.
Я сиджу, я дивлюсь на тебе
І коханню пишу епітафії.
Вже нічого від тебе не треба:
"Іди з богом. валіза у шафі".