Я кану в простір, кану в забуття,
Коли душа мене у час, крізь вічність.
І я залишу, спогад - каяття,
Порину в світ, де дійсність – потойбічність.
І промине за мить усе життя,
А в серці спалахне вогонь любові,
Там еліксир збагачення буття,
І відчуваєш всесвіт з Вічним Богом.
Він та частина твого прагнення,
Ще з існування подиху планети,
Коли ти бачиш нескінченні враження,
Його Творіння, мудрості сюжети.
Я кану в простір, кану в забуття,
Я стану подихом - тихим, теплим вітром,
І досягну нові я відкриття,
Де є безмежність з неймовірним світом.
