Розкажу вам, дітки, казку,
Але не буду веселить.
Не одягавши на всіх маску,
Буду лиш воду я мутить.
Почну я з того, що жив Лис
Простий, рудий хлопчина.
Але весь час в пригоду ліз,
Коли нема й причини.
Хотів він дуже керувати,
І серед лісу шефом буть.
А щоби шансу не пускати,
Хотів про все у лісі чуть.
Ловив зайців поміж кущів.
Лякав, грозився зжерти,
А за життя одне просив-
Інфу в Ведмедя сперти.
Та взнали про це все вовки,
Ведмедю вмить сказали.
Зі швидкістю як блискавки,
Звірину армію зібрали.
Хитрив Микита як лиш міг,
Він навіть веганом ставав.
Але ж ніхто й не допоміг,
Щоб жити він чимдуж тікав.
Мораль у байки вкрай проста,
Ба й навіть думати не треба:
Не розпускай свого хвоста-
Бо виникне піджать потреба!