Болить мені біда землі моєї,
Сиріт, що наплодила ця війна…
Бо без батьків зостались через неї…
Душа моя п’яніє без вина…
Болить мені, коли синів лишають
Того, що називається життям…
Хто право дав Московії «рєшалам»
Нас обзивати «украми», «сміттям»?
Болять мені і материнські муки,
Що з ними матері і день, і ніч,
Із дітьми, і з коханими розлуки,
Й вогонь ляка недогорілих свіч…
Болить мені, як чую дзвін тривожний,
Що сповіщає про відхід синів…
Таке забуть-пробачити не можна
Й не викинуть війни із наших снів…
24.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Были бы не напрасны жертвы наших ребят!!! При наших сволочах правителях - всё возможно... Я всё время переживаю за своих внуков, воюющих на Востоке, контуженных и раненых кацапами... Вот правда...
Така невпевненість ще більш терзає душу,
Бо вороги у нас ізвідусіль,
Про біль народу говорити мушу,
Бо кожна смерть - на свіжу рану сіль.
Хай береже Всевишній і Ваших онуків, і всіх наших дітей, і Україну! Мені приємно, що ми однодумці.
