Син Петренків, старший Митя
Молоду дружину Нату
У село своє забите
Привіз мамі показати.
Неньку зразу попередив,
Тільки як ввійшли у хату:
-Ната з кухнею не дружить
І не вміє готувати.
-То не страшно, нехай вчиться,
В неї не спаде корона,
Поки видою корову –
Нехай зварить макарони.
Була зла на сина мама:
Все б сама наготувала,
Кулінарні всі таланти
Тут невістці показала б.
А то, на тобі - приперлись!
На біду і хліб скінчився.
Враз зненацька в хату вдерлись,
Як же тут не будеш злиться?
Поки поралась свекруха,
Митя й Ната аж упріли,
Але скоро, за годину
Вже й вечеряти всі сіли.
-Як Вам, мамо, наша страва?-
Син у вічі заглядає,-
Як для нас - важка це справа,
Ната досвіду не має.
Зла Петренчиха сопіла,
В мисці страву колупала,
Хоч сама не все уміла,
Та невістці так сказала:
-Та вони, ці макарони,
Наче кажуть на всю хату:
-Ні в тарілці, ні в каструлі
Нас ніяк не роз’єднати.
Наче люди на Майдані,
Що не раз там голосили:
-Всі тримаймося тут разом,
Тільки в цьому наша сила!
Тепер всім свекруха каже,
Іноді і сльози ронить:
-Сюди діти вже не їдуть…
А все винні макарони!
Замечательно, Катюша!
И должна заметить, что очень даже реально
Было это в молодости. Учились мы в институте. Мой, тогда еще будущий муж, жил в общежитии, а я дома ибо была местной. Так вот, хлопцы были уже бывалые, после училища, почти все после армии, самостоятельные. И вот в общаге встречает мой муж соседку по комнате, юную девочку. И та просит совета, как сварить макароны. А он, паразит-юморист,(это я любя), говорит, мол...да ерунда, замочи на часок и прокипяти. Ну...ничего, все мы чему-то, как-то, но учимся
Спасибо за позитив!
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Оленько, за таку цікаву розповідь! Заходьте, завжди Вам рада!