В болоті слоник вгруз. Застряг по вуха, певно.
І сил уже нема. Лише стоїть смиренно.
А звірів поруч тьма. Юрба навкруг зібралась.
Усім цікаво враз. І як воно так сталось?
Одні фіналу ждуть. Сміються, от халепа.
Чого туди поліз? І згинеш, як дурепа.
А інші люто в крик: - Рятуйте, що ж ви стали!
Воно ж мале, дурне! Регочуть лиш шакали.
А хтось його жене: - Ти слон! Борись! Ти сильний!
Зберись із духом сам. Вилазь мерщій з трясини!
Малий на поміч звав. Його почуло стадо.
Слониха – мати йде. І слон штовхає тато.
Хапають, тягнуть вдвох. В очах жевріє вогник.
І диво – сам рвонув! З багнюки виліз слоник.
Життя, мов джунглів світ. Не всі у ньому леви.
Одне лиш варто знать. Неважно, хто ви й де ви.
Бо сильні ми тоді, як поруч батько й мати.
Цінуймо їх, бо є в житті кого триматись.
