Все як завжди. Хоча бувало й краще.
Зневіра, втома, скиглення пусте
Та дорікання на життя пропаще –
Всі не такі, все навкруги не те.
Якби ж то всім спокутати провину
Але одні прокльони зусібіч.
Не світ пішов – ви показали спину
І так щораз ховалися у ніч.
На смерть надії ви курили ладан,
Кидали зверху горсточку землі
Та убивали кожного, хто ладен
У небо запускати кораблі.
Спокійно йшли, знизавши ледь плечима,
Мовляв: Не я… І хата не моя…
А світ чекав з відкритими дверима…
Чекає досі, як чекаю я.
І зовсім не тому, що ви просили,
Й без вас достатньо затишно було.
Чекав, а раптом віднайдете сили
Піднятися на боротьбу зі злом.
Один за всіх. Хоч правильно заради.
Не ділячи на добрих і на злих,
Розумних і таких, хто жде поради…
Всіляких. Різних. Головне – живих.
Піднятись за можливість вільно жити.
А раптом світ накриє чорна тінь –
Мов сонце наполегливо світити
Заради всіх майбутніх поколінь.
