равлик
здається звалив на себе
більше ніж може винести
відстань йому
вимірюється подорожниками
від ранку до ранки
його мушля фонить
випадковому пуп’янку
з абсолютним слухом
його ріжки —
мов грамофонні голки
заїжджують платівку світла
завше один удома
завше непроханий гість
вогкенько сунеться тільце
наче оплакує власний дотик
як це — чути як хвиля
виховує берег
знаючи що не доповзеш?
як це — коли твій слід
зникає услід
за твоїм зниканням?
як це — бути свистком
для когось такого
невидимого як вітер?
не питай мене равлику
не питай
27.04.24
