Поетові журитися не варто,
що він ще не відбійний молоток,
і поки у душі палає ватра,
у ньому може жевріє пророк.
Щезають невідомі і ведомі,
яким удача додає снаги,
ну, а вони – ідилію у домі,
а не ведмежі послуги слуги.
Але не знаю, що із того буде,
коли на все лице одна пиха
нечеми, що усе іще коха’
і ріже мову, ідучи у люди.
Чого лише уява не дала!?
Ось на папері нібито людина,
але у позі сизого орла
висовується чорна половина.
А ось – усі сатирики юрби
співаючі, танцюючі і лисі.
А уявімо, що було б, якби
і ці були з бандурою і сизі?
Усім пообіцяю булаву...
А пророкую – партію єдину
на сцені, на арені... наяву.
Я не приватизую Україну
любов’ю спекулюючого сина,
а нею неділимою живу.
