Вітаю, шановні друзі! Щоразу, акумулюючи думки дотиками пальців до клавіатури, я намагаюся нібито зазирнути по той бік екрану – чи є там юні обличчя? Тож пропоную сьогодні разом поміркувати, наскільки християнство в наш час може зачепити молоде покоління.
Ми часто бачимо на афішах вікові позначки: дванадцять, шістнадцять або вісімнадцять плюс. А яку цифру краще поставити поруч із Православ’ям? Тридцять? Сорок? Або краще взагалі – шістдесят? Бо іноді здається, що релігія, яка існує ось вже дві тисячі років, не може бути цікавою в епоху Інтернету, надшвидких ґаджетів або підкорення космосу. До речі, про космос: ви будете вражені, але величезна кількість космонавтів (починаючи від Юрія Гагаріна) – віруючі. І хоча радянська пропаганда намагалася записати Гагаріна в атеїсти, двадцятисемирічний першовідкривач космосу без остраху відвідував Троїце-Сергієву Лавру та підтримував ідею відновлення зруйнованого храму Христа Спасителя. Так само й наш Леонід Каденюк – перший український космонавт – був людиною глибоко віруючою. Причому повірив у Бога саме під час перебування на орбіті. Годі вже й казати про безкінечний список вірян-вчених, серед яких Ньютон і Коперник, Галілей і Паскаль, Пастер і навіть батько квантової фізики, чиї відкриття перевернули уяву людства про реальність - Макс Планк, який був переконаний: релігія і наука не виключають, а доповнюють одна одну. І саме зараз, коли теорія відносності або багато-вимірність простору стали частиною нашої картини світу, набагато легше сприймати численні Євангельські дива та концепцію Царства Небесного…
Отже, віра в Бога не має нічого спільного з відсталістю та невіглаством. Але наскільки Християнству пасує молодість з її революційною завзятістю? Зауважу – свого часу вчення Ісуса з Назарета стало справжньою революцією свідомості, а Його Самого ортодоксальні юдеї вважали тогочасним «трікстером», що ламає споконвічні шаблони. Сам Господь порівнював Своє Новозавітне вчення з молодим вином, яке потрібно вливати в нові міхи. Напевно невипадково більшість з апостолів були молодими людьми, а улюблений учень Христа, Іоанн Богослов – той самий, який написав одне з Євангелій та книгу Апокаліпсис – взагалі безвусим юнаком. Бо молодість не любить жорсткого регламенту, а Христос пропонує справжню духовну свободу. Молодість не терпить фальші та обману, а Христос закликає визволитися від лукавого та жити за Божою Правдою. Молодість гостро відчуває несправедливість, а Христос приходить як Праведний Суддя, перед Яким значення мають тільки реальні вчинки. Молодість прагне знайти вищий сенс життя - і в той час, коли цей світ намагається жити за принципами «око за око» або «хліба й видовищ», Христос, так само як і дві тисячі років тому, пропонує кардинально новий підхід: шукайте передусім Царства Небесного та Правди його. І тоді решта усього земного вам обов’язково додасться…
Звісно, це зовсім не означає, що всі молоді люди з легкістю стають християнами. Для цього потрібна дуже важлива зустріч. Пригадую з цього приводу історію одного юнака – озлобленого, розчарованого та скептичного, який підпав під вплив думки, що буцімто Християнство – це суцільна вигадка і брехня. І для ось того, щоби остаточно цьому переконатися, поставивши усі крапки над «і», вирішив … прочитати Євангеліє. Прочитати, щоби закрити – назавжди. Для цього винахідливий юнак обрав найкоротший варіант – Євангеліє від Марка. Але коли сів за стіл та неохоче почав читати, з несподіваною силою відчув, що навпроти нього за столом – Сам Христос, і що Він – абсолютно реальна Постать… Фінал цієї історії вражаючий: цей юнак-невіра увійшов в історію, як всесвітньовідомий архіпастир та богослов, митрополит Антоній Сурозький. І в кожній його проповіді було те, чого молодість прагне понад усе. Ви спитаєте: чого ж саме? Як часто під зовнішньою бравадою хіпарів та реперів, рокерів та панків приховано поранене серце, яке так само, як і раніше, шукає захисту й прийняття, щирості й відданості… Так, молодість з усією енергією свого максималізму понад усе, як і дві тисячі років тому, шукає Справжню, Щиру та Віддану Любов. Але чи можливо знайти на світі Любов до людини, досконалішу аніж у Господа Ісуса Христа? Адже це саме Він приймає нас такими, які ми є. Це саме Він чекає на наше каяття до останньої миті. Це Він розділяє з нами усі наші поневіряння та скрути. Це саме Він, зрештою, не просто розповідає про те, як нас любить, а й на підтвердження цієї Любові віддає за нас, нерозкаяних та впертих, власне життя… Звісно, молодь любить ставити складні питання – на кшталт: «А чому тоді в цьому світі так багато зла – йдуть війни та гинуть невинні?» Свого часу один старець, який дуже любив спілкуватися з молоддю – Паїсій Святогорець – на це зауважив: «Я б давно збожеволів від несправедливості цього світу, якби не знав, що останнє слово залишиться саме за Господом…» Тож сміливо прямуймо по життю, міцно тримаючи в долонях руку Воскреслого Христа. І не відкладаймо на потім зустріч із Тим, хто приготував усім нам дар Вічної Молодості в Своєму Досконалому Небесному Вимірі!
ID:
881542
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.07.2020 12:02:08
© дата внесення змiн: 03.07.2020 12:09:38
автор: Протодиякон Микола Лисенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
